.
.
ВИСВІТЛЕННЯ КОРУПЦІЇ У ТРАДИЦІЙНИХ ЗМІ
Безумовно, почасти зменшення уваги було пов’язано з переформатуванням телевізійного простору й скоординованою роботою шести найпопулярніших телеканалів (серед яких і комерційні) в рамках Національного марафону «Єдині новини». Покликані об’єднати суспільство та унеможливити публічні політичні дискусії й чвари, учасники Марафону протягом 2022 року де-факто виключили з поля уваги песимістичні сюжети, які могли би підважити українську державу та вертикаль влади, а, отже, практично відмовилися від висвітлення внутрішньої корупції. Утім, подібний порядок денний демонстрували й решта ЗМІ – не залучені до «Єдиних новин» телеканали (в тому числі й афілійовані з П.Порошенком), онлайн-медіа, преса та радіо.
Грудень 2022 року у цьому контексті став переламним і по суті поділив звітний період на дві якісно відмінні частини. Вочевидь, роль зіграли декілька чинників, основним із яких стали успіхи ЗСУ на Херсонщині й Харківщині, які посилили враження незабарної перемоги й посприяли поверненню до традиційних для українського медіаполя тем і дискусій. Другим фактором стала діяльність органів антикорупційної інфраструктури, котрі підібралися до хабарників не будь-де, а у лавах Кабміну, чим не залишили владі іншого вибору, крім як публічного реагування й ініціювання відставок. Хай там як, та проблема корупції вибухово й цунаміподібно ввірвалася в інформпростір, і то – прокотилась не тільки опозиційними ЗМІ, але й ангажованими в Марафон. Таким чином, серію корупційних скандалів початку 2023 року слід вважати таким собі «криголамом», «розбивачем табу», що практично реабілітував, ба навіть виправдав тему корупції як корисну під час війни.
Найяскравіше відмінність між висвітленням корупції в ЗМІ в 2022 році і в першій третині 2023 року засвідчують кількісні дані.
Показовими та красномовними в цьому сенсі є порівняння із нашими попередніми ідентичними звітами, виконаними Центром контент-аналізу в 2019 та 2021 роках (нагадаємо в цьому контексті, що кожне із трьох досліджень виконане на однаковій вибірці, яка містила топ-100 інформаційних сайтів, топ-20 телеканалів і топ-20 друкованих ЗМІ). Отже, 2019 року (напередодні та в розпал виборів президента) нами було зафіксовано середньомісячно 12 тисяч публікацій зі згадуванням корупції. В 2021 році (коли не було жодних виборів) цей показник впав удвічі – до 5,9 тисяч на місяць. Вочевидь, саме цей рівень згадуваності можна брати за певну норму для мирного і політично спокійного часу. Стан війни, ясна річ, це змінив.
Загалом за 14 місяців, охоплених аналізом, середньомісячна згадуваність корупції дорівнювала 3500; однак два окреслені вище періоди демонстрували геть різну картину. Протягом березня-листопада 2022 року середньомісячне згадування корупції не перевищувало 2700 публікацій. Перший місяць війни цілком природно показав найнижче значення (1800 повідомлень); понад те, пік уваги припав не на осінь, а на середину літа (й був пов’язаний не з якимись гучними та негативними інфоприводами, а насамперед з тим, що вимога продовжувати боротьбу із корупцією була потрапила до переліку рекомендацій, які висунула Єврокомісія, надаючи Україні статус країни-кандидата на членство в Євросоюзі). Натомість у грудні 2022 – квітні 2023 року середньомісячне згадування корупції різко підскочило до 4800, а в піковий місяць (лютий) фактично сягнуло нормального довоєнного рівня – 5,7 тисяч повідомлень у вибірці.
Втім, відмінність із попередніми звітами спостерігається не лише, коли йдеться про кількісні показники висвітлення теми корупції в ЗМІ, але також (і то – ще наочніше), коли йдеться про якісні характеристики й риси. Правдоподібно, що декотрі з них є притаманні усьому періоду звіту; однак подеколи в дальшому викладі висновків нам доведеться підкреслювати особливості 2022 року й початку 2023 року, аби вказати різницю поміж процесами та тенденціями, що були склалися у цей час.
Передусім слід зазначити, що – порівняно з 2019 та 2021 роками – кардинально змінилися найпопулярніші меседжі щодо корупції в Україні й процесу її подолання.
Протягом 2022 року масові медіа, зокрема із зазначених вище причин, переважно відмовилися від притаманного для раніших часів наративу про чи не тотальну корумпованість української влади (й держави в цілому) та марність спроб її викорінення. Пальма першості у поширенні таких меседжів перед російським масованим вторгненням переходила то до пулу ЗМІ І.Коломойського, то до пулу ЗМІ П.Порошенка, але найзатятіше та найчастіше їх просували телеканали та онлайн-медіа із відверто ворожим (російським) порядком денним, афілійовані із колишньою ОПЗЖ (В.Медведчуком, В.Рабіновичем і Є.Мураєвим тощо). Нейтралізація рупорів пропаганди країни-агресора і конструктивна позиція медіа, що пов’язані з проукраїнськими олігархами (перш за все мова йде про П.Порошенка й Р.Ахметова), забезпечили чи не цілковиту відсутність критичних та песимістичних тез, якщо йдеться про масову авдиторію.
Й хоча далі ми дещо уточнимо й переглянемо цей умовивід (бо покажемо, що в середовищі месенджерів та соціальних мереж нуртували геть інші ідеї), це не підважує тезу, що масовий споживач інформації із традиційних джерел мав всі шанси дійти 2022 року двох добрих висновків. Перший: проблема корупції в Україні є несуттєвою і стосується тільки середніх і нижчих ланок в структурі держави. Другий: акцентувати увагу на боротьбі із корупцією у той момент, коли стоїть руба питання, чи взагалі існуватиме Україна, – є не на часі.
Найпопулярніший меседж досліджуваного періоду ми вже побіжно згадали: він був пов’язаний із набуттям Україною статусу кандидата на вступ до ЄС і переліком пост-умов, з-поміж яких було згадано й призначення керівників органів антикорупційної інфраструктури. Втім, хоча президентка ЄК У. фон дер Ляйєн суворо наголосила на тому, що, попри війну, це завдання не можна відкласти, медіа фреймували цю і подібні заяви у позитивному дусі – як шанс для країни просунутися в подоланні корупції.
Друга й третя найчастіш вживані тези – теж красномовні. Влада, згідно із ними, вкрай ефективно долала корупцію, і запорукою даного успіху стали зусилля держави з цифровізації послуг.
Перша третина 2023 року, звісна річ, забезпечила певну присутність у медіаполі й негативного меседжу про дальші спроби окремих чиновників і посадовців вдихнути в схеми нове життя за умов війни. А проте їхні дії були потрактовані медіа радше як прикрий виняток з правила й тлумачилися через призму імперативу, що система характеризується не наявністю помилок, а реакцією на них. Таким чином, хоч тема корупції й повернулася до інформаційного простору, радикального впливу на наратив – щонайменше до квітня 2023 року – не справила.
Беручи ширше, оптимістичний підхід ЗМІ до аналізованої проблеми знайшов вияв у низці прикметних рис медіаполя.
1. Протягом звітного періоду медіа були менше схильними, ніж зазвичай, до висловлення загальних спекулятивних суджень і зосереджувалися на емпіричних матеріалах. У результаті питома вага повідомлень, в яких ішлося про конкретні випадки корупції – на противагу абстрактним міркуванням, – сягнула рекордних 53% (для порівняння: 2021 року вона становила 47%, 2019 року – 38%).
2. Позаяк медіа орієнтувалися переважно на повідомлення офіційних структур і відомств, які вдавались здебільшого до комунікації тільки успішних та/або завершених кейсів, більша, ніж до війни, частка (з-поміж згадок конкретних випадків корупції) фреймувалась у медіа як остаточна або проміжна перемога (80%), в той час як раніше цей показник коливався у межах 74-77%. Варто відзначити, що часто ЗМІ видавали бажання за дійсність, кваплячись виголошувати переможні реляції там, де притягнення до відповідальності ще тривало й до вироку не дійшло. Утім, факт залишається фактом: відносно зменшилася й питома вага публікацій про нездоланну корупцію (20% на противагу ранішим 23-26%).
3. Більше того, говорячи про повідомлення щодо безкарності корупціонерів та/або неспроможності їх засудити, слід розуміти, що відчутна частка таких публікацій стосувалася двох епізодів, пов’язаних із РФ:
а) злочинів на тимчасово захоплених територіях півдня та сходу (де окупанти і колаборанти займалися здирництвом та хабарництвом; вимагали гроші за виїзд із окупованих територій та надання інших послуг; підкуповували людей для участі у «референдумах» тощо);
б) систематичної і тривалої підготовки Росії до вторгнення, яка передбачала фінансування та підкуп агентів впливу із проросійського середовища, корумпування бізнесу тощо.
Хоча описані вище риси медіаполя створюють попереднє уявлення про підхід ЗМІ до висвітлення теми корупції та її подолання, а проте найсуттєвіше розуміння проблеми дає, поза сумнівом, тільки аналіз суб’єктів корупції (як вони презентувалися в медіа) в чотирьох сферах: інституційна, бізнесова, побутова і в органах місцевого самоврядування. Передовсім потрібно відзначити, що інституційна корупція зберегла домінантне становище й здобулася на майже три чверті уваги як за кількістю публікацій, так і за охопленням авдиторії. На противагу їй бізнесова корупція несподівано втратила на увазі порівняно із попередніми ітераціями дослідження й поступилася як побутовій, так і самоврядній корупціям.
Що стосується інституційної корупції (тобто корупції в органах державної влади, установах, відомствах тощо), то потрібно окремо розглянути два періоди: березень – грудень 2022 року й січень – квітень 2023 року.
У 2022 році чітко домінували два тренди. По-перше, брак або цілковита відсутність серед фігурантів (корупціонерів) перших осіб держави, міністрів, очільників відомств, себто чиновників та держслужбовців найвищої ланки. Більшість всіх кейсів пов’язані із середньою або нижчою ланками. Там же, де все ж виринали більш-менш відомі загалові прізвища, майже завжди йшлося про скомпрометованих, ба одіозних осіб, котрі зажили сумнівної слави ще перед вторгненням й могли відіграти роль громовідводу суспільної злості (як, до прикладу, депутати М.Тищенко й О.Трухін, суддя Б.Львов тощо). Чи не єдиним серйозним винятком з цього правила стала історія із корупцією в УАФ й атакою на очільника Асоціації А.Павелка, здійснена телеканалом І.Коломойського в рамках Національного марафону. Певна річ, що вряди-годи діставалося й оточенню Президента – передовсім О.Татарову та А.Єрмаку (зокрема, у контексті обвинувачень В.Спартц української влади у нібито продажі зброї у треті країни). Втім, такі публікації не виходили поза межі доволі вузької авдиторії, зацікавленої у політиці, тож не мали помітного впливу на загальну картину.
Другим трендом у висвітленні інституційної корупції став акцент на відвертих й латентних державних зрадниках – як фізичних особах, так і юридичних. Чемпіоном у цьому сумнівному заліку виявився заарештований В.Медведчук, чиї розкішні маєтки, активи та статки потрапили до поля зору чи не всіх ЗМІ. Вельми широкого розголосу набула й скандальна історія із КРАІЛ, котра надала ліцензію 1xBet, попри російське походження організації; проте найбільшою історією успіху виступила ліквідація сумнозвісного ОАСК.
Як уже зазначалося вище, у 2023 році медіависвітлення дуже суттєво змінилося. І то, аж так, що найвищі щаблини серед суб’єктів інституційної корупції впевнено застовпив за собою Кабмін ув особі двох міністерств – оборони та інфраструктури. Не менш прикметно, що перші сходинки в цьому сумнівному рейтингу вони здобули і в Національному марафоні, який активно включився в дискусії про закупівлі яєць по 17 грн. Разом із тим, міністерства – як, зрештою, й інші державні органи, відомства й служби – так і залишилися колективними носіями відповідальності: ані міністри, ні інші чиновники щонайвищого рангу переважно не називалися безпосередніми ініціаторами корупції (хоч щодо О.Резнікова таки нерідко лунали тези про політичну відповідальність за щонайменше недогляд за непорядними посадовцями або й навіть злий умисел щодо збагачення під час війни).
Власне кажучи, чинник країни-агресора та розв’язаної ним війни став ключовим і у висвітленні корупції у місцевому самоврядуванні та в побутових відносинах.
Варто у цьому контексті відзначити, що в цілому зв’язок між війною, з одного боку, й корупцією (та її подоланням), із іншого боку, медіа добачали й підкреслювали вражаюче часто: в 37% публікацій (в перші два місяці після початку російського вторгнення частка таких повідомлень і поготів перевищувала 70-75% й тільки у травні була скоротилась).
Правдоподібно, таке співвідношення може пояснюватися щонайменше трьома різнобіжними факторами, першим з яких є, властиво, справдешній та об’єктивний (фактичний або причинно-наслідковий) зв’язок між реаліями війни та корупційною ситуацією. За влучний приклад такого зв’язку може правити серія повідомлень Державної прикордонної служби про ухилянтів, котрі намагались втекти за кордон й були заарештовані під час спроб підкупу варти (забігаючи наперед, зауважимо, що саме ці випадки подолання корупції стали найпопулярнішими у сегменті корупції в побутовому вимірі).
Другий фактор пов’язаний, вочевидь, із раніше описаними пріоритетами медіа стосовно висвітлення війни, а відтак – з вибірковим підходом і до порушення теми корупції (інакше кажучи, кейси, що мали безпосередній зв’язок із війною, з великою ймовірністю потрапляли до публікації, у той час як ті епізоди, які не мали, могли бути знехтувані). Врешті, по-третє, зв’язок між корупцією та війною подеколи мав в публікаціях риторичний характер (мовляв, у країні війна, а чиновник чи депутат замість того, щоби воювати на фронті, ладує схеми).
Хай там як, та найслабший зв’язок між корупцією й війною медіа зауважували в сегменті інституційної корупції (33%). Корупція в сфері бізнесу пов’язувалася з війною частіше (45%).
Середнє значення продемонстрували за підсумками 14 місяців побутова корупція й корупція на місцевому рівні (42% й 38% відповідно). Втім, якщо розглянути ці два сегменти суто за результатами 2022 року, то зв’язок із війною ЗМІ добачали у двох третинах згаданих кейсів!
Так, окрім ухилянтів і втікачів за кордон, суб’єктами побутової корупції в медіа виступили окупанти та колаборанти, котрі на тимчасово загарбаних територіях коїли різного штибу злочини. Далі йшли недобросовісні лікарі в підконтрольних уряду регіонах, які вдавалися до махінацій з медичними довідками для військовозобов’язаних. Разом з тим, лікарі досить часто втрапляли до корупційних скандалів й у суто цивільних обставинах поза воєнними інфоприводами – як зарівно ж і освітяни, які підтвердили свій незмінно лихий імідж хабарників, зафіксований нами у попередні роки. Парадоксально, але до четвірки лідерів даного прикрого товариства потрапила й Укрзалізниця в особі провідників-спекулянтів, які гендлювали місцями до евакуаційних вагонів. Утім, до честі державного перевізника, він сам же і викрив надуживання.
Колаборанти та окупанти домінували у медіа й тоді, коли йшлось про корупцію у місцевому самоврядуванні – з тією різницею, що, крім сили-силенної ноунеймів, фігурантами публікацій ставали й конкретні особи, як-от К.Стрємоусов та Є.Баліцький. Невипадково, що саме у цьому сегменті корупції спостерігався найвищий відсоток безкарності (46%). Цьому ж сегментові була властиве й чи не найбарвистіше різноманіття впливових персон – найперше мерів великих міст. Деякі з них (як-от О.Мамай, В.Кличко та В.Атрошенко) обвинувачувалися у корупції; інші (як-от Б.Філатов), якраз навпаки – виступали у ролі викривачів (в даному разі забудовника М.Микитася).
Вельми оригінальна компанія корупціонерів склалася і у сегменті корупції в сфері бізнесу. Поза всякою конкуренцією за увагою медіа виявився олігарх Д.Фірташ, чиї облгази АРМА була передала до Нафтогазу. Помітне місце посіли й дрібніші бізнеси, що мали безпосередні чи опосередковані справи з представниками країни-агресора.
Треба окремо наголосити на тому, що ЗСУ (й загалом –інституції, що пов’язані з сферою оборони) користувалися в звітний період великим кредитом довіри суспільства, а, отже, й медіа. Кинути тінь на репутацію сил оборони не змогла ані згадана вище масована інформаційна кампанія щодо ніби розпродажу західного озброєння, ані випадки здирництва в військкоматах (що потрапляли, і то нерідко, в медіаполе). Річ у тім, що останні сприймалися радше як зловживання місцевих чиновників глибоко у тилу, тож їхні дії не проєктувалися на Збройні Сили.
Украй рідко в контексті корупції згадувалися й волонтери та волонтерські спільноти. Понад те, майже всі такі згадки були пов’язані чи з розкраданням гуманітарної допомоги бізнесом та посадовцями, а чи отриманням привілеїв під виглядом і від імені волонтерів різношерстими шахраями.
Натомість впадає у вічі дуже суттєве зростання, порівняно з 2021 і особливо 2019 роком, згадувань діджиталізації. Залежність рівня корупції та боротьби з нею із цифровим поступом постулювалася в 10% повідомлень (в 2021 році було 6%, в 2019 – 1%). Невипадково, що міністр М.Федоров впевнено посів шосте місце серед найцитованіших спікерів з теми подолання корупції, поділивши його з Д.Гетманцевим.
Перша п’ятірка спікерів виглядає не менш симптоматично. Беззаперечне лідерство дістав міністр О.Резніков, який мав відбитися від інформаційних атак. 3-5 щаблини посіли В.Зеленський, Д.Шмигаль й президентка Єврокомісії У. фон дер Ляйєн, які обійшли й очільників антикорупційних органів, й депутатів. Та найактивнішим викривачем корупції став керівник ЦПК В.Шабунін, який невтомно уболівав за реформу антикорупційних органів. Серед відмітних рис списку варто відзначити цьогоріч і потрапляння до нього міських голів окупованих південних міст, котрі відстежували події в непідконтрольних населених пунктах і звітували про дії непроханих зайд.
ВИСВІТЛЕННЯ КОРУПЦІЇ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Ситуація в українському сегменті соціальних мереж дуже істотно (якщо не кардинально) відрізнялася від ситуації в традиційних медіа. Основною причиною цього становища слід вважати потужну присутність російського наративу, провідником якого став передусім Telegram (саме у перші тижні війни, коли українці переживали стрімке зростання попиту на оперативну інформацію, відбувся вибуховий злет цього месенджера в Україні). Злет був пов’язаний не лише із розмноженням анонімних каналів з неперевіреною, але регулярною інформацією, – як ключовий канал комунікації із суспільством його обрали й офіційні державні й місцеві органи тощо. Однак, в цілому це посприяло й розмиванню національного інформаційного простору силами ворожої пропаганди. Провідну роль в цьому сенсі відігравали перш за все популярні ТГ-канали, що маскувалися під українські (як-от Легитимный та Резидент). Відчутно активніше, ніж у медіа, тему корупції у Телеграмі підтримували й українські лідери думок із мільйонними авдиторіями (з-поміж яких передовсім О.Гончаренко, Б.Береза, С.Стерненко, Д.Гордон тощо). На відміну від ЗМІ, блогери переважно не оминали нагоди розповідати (не без властивих їм маніпуляцій) про підозрілі діяння, корупцію й махінації як в бізнесовому, так і в політичному середовищі (в тому числі – на найвищому рівні). Отже, сукупно названі чинники забезпечили значно песимістичнішу «картину світу», що знайшла вияв у таких рисах:
1. Тотальне домінування тез негативу. Використання війни для збагачення представників влади; перевищення Офісом Президента своїх повноважень та зловживання посадами; небувалий й нечуваний розмір корупції у країні; розпродаж гуманітарної допомоги і зброї, переданої партнерами, – ось далеко не повний перелік меседжів, що кочували з каналу в канал протягом всього досліджуваного періоду. Вельми поширеною в соцмережах характерною рисою передусім проросійських каналів була спроба дискредитації України в цілому; переконування у тому, що шлях до ЄС через нібито непереможну корупцію є закритим.
2. Переважання спекулятивних й огульних суджень щодо корупції над повідомленнями про конкретні випадки (64% проти 36%), а також культивування зневіри щодо процесу її подолання (акцент на безкарності корупціонерів у наскрізь прогнилій системі влади). Домінування думок і міркувань спричинило, до речі, й іще один вельми цікавий ефект. Якщо в масиві медіаповідомлень понад дві третини всіх матеріалів складали новини (а публікації із аналітикою або принаймні претензією на таку становили 16% – що, між іншим, також чимало), то в соціальних мережах третина дописів чи постів претендувала на квазіекспертність й подавалася в формі аналітичної викладки.
Відмітною рисою висвітлення корупції у соцмережах стала іще більш відчутна, ніж в ЗМІ, перевага інституційного типу й абсолютне нехтування побутовою цариною та органами місцевого самоврядування. Хоча першу сходинку в сегменті інституційної корупції, як і в медіа, здобуло Міноборони, але найбільш системно й всебічно автори в соціальних мережах концентрувались на Офісі Президента (передусім на А.Єрмаку, О.Татарові й К.Тимошенку) і на самому Главі держави; на депутатах «Слуги народу» – Д.Гетманцеві та Д.Арахамії (якщо йдеться про проросійські канали) і ОПЗЖ (проукраїнські блогери на кшталт Б.Берези). Прикметно, що у соцмережах, як і у медіа, майже не було зафіксовано суттєвих випадів в бік ЗСУ і військової сфери в цілому: вістря нарації про розпродаж озброєння було спрямоване знову ж таки на політичний, а не військовий провід. Та й загалом зв’язок корупції та її подолання, з одного боку, та війни, з іншого, простежувався і наголошувався авторами у соцмережах помітно рідше, ніж в медіа. Власне кажучи, це ж стосується й волонтерських організацій та гуманітарної допомоги.
Вкрай промовистою є й відмінність в переліку ключових комунікаторів теми корупції у соціальних мережах та ЗМІ. Якщо у медіа тему, як правило, просували репрезентанти влади, антикорупційних органів і громадських організацій, то в соцмережах тотально превалювали канали-сміттярки і різномастні блогери. Втім, послідовну позицію щодо теми продемонстрував Центр протидії корупції, який потрапив в кінець третього десятки списку. Помітне місце здобув опозиційний телеканал Прямий.
В чому були соціальні мережі частково подібні до медіа, то це в згадуванні причетних до подолання корупції установ – і там, і там переважали антикорупційні органи. Втім, довіра до їхньої результативності в соцмережах була суттєво нижча: повідомлення про завершені справи майже не фіксувались.
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідження «Корупція через фільтри ЗМІ» охоплює період з 1 березня 2022 року до 30 квітня 2023 року й присвячене аналізу особливостей висвітлення теми корупції в українському інформаційному просторі. За всіма параметрами даний аналітичний звіт відповідає аналогічним дослідженням, проведеним Центром контент-аналізу в 2019 та 2021 роках, що дає можливість порівнювати тенденції й тренди. Суттєвою відмінністю даного звіту є аналіз простору соціальних мереж і месенджерів, які набули особливої ваги останнім часом.
Як і в попередні роки, дослідження ЗМІ проводилося на матеріалах вибірки Топ-100 інформаційних сайтів, топ-20 друкованих медіа та Топ-20 телевізійних каналів. У цій вибірці медіа за досліджуваний період було виявлено 47860 повідомлень зі згадуваннями слів «корупція», «хабарництво» та інших, а також назв антикорупційних органів, українською та російською мовами. З них шляхом пропорційної вибірки було випадковим чином виокремлено 2800 релевантних повідомлень, або кожне сімнадцяте.
Що стосується соціальних мереж, то були проаналізовані 2000 найпопулярніших постів у Facebook, Twitter та Youtube, які набули найбільшого поширення й мали найбільшу кількість контактів з авдиторією.
Кодування відбувалося за такими параметрами:
1) Конкретність. Виокремлювалися згадування про конкретні випадки корупції на противагу до загальних міркувань на цю тему або згадувань антикорупційних органів.
2) Ступінь подолання. Визначався для згадувань конкретних випадків корупції, мав такі значення: подолано / корупція безкарна, потребує подолання / корупція в процесі подолання. Подоланими вважалися лише кейси, що завершувалися в судовому порядку.
3) Жанр повідомлення. Використовувалася спрощена класифікація з п’ятьма жанрами: новина / аналітична стаття / інтерв’ю / розслідування / репортаж.
4) Тип корупції. Інституційна (в державних органах), побутова (коли платити хабар доводиться простому громадянину), у бізнесі (середній і великий бізнес, включаючи корпоратизовані держпідприємства) та корупція в органах місцевого самоврядування.
5) Суб’єкти корупції. Тобто, установи або особи, які допустили корупцію. Параметр з невідомою наперед кількістю значень.
6) Судження про корупцію. Судження, в яких суб’єктом або предикатом виступає корупція.
7) Зв’язок корупції та боротьби з корупцією з війною.
8) Зв’язок корупції та боротьби з корупцією з волонтерською та гуманітарною діяльністю.
9) Зв’язок корупції та боротьби з корупцією з діджиталізацією (два значення параметру).
10) Теми щодо зв’язку корупції й діджиталізації.
11) Роль громадськості. (4 значення змінної: громадськість викрила корупцію / громадськість мітингує, проводить акції, вимагаючи розслідування корупції / громадськість іншим чином долучається до цієї проблематики / без причетності громадськості).
12) Відповідальний за корупцію відповідно до тексту повідомлення. Ідеться про особу, інституцію або поняття, на яке експліцитно покладається відповідальність у тексті публікації.
13) Орган, який залучений до боротьби з корупцією, що такий згаданий в тексті.
14) Регіон України, в якому стався корупційний випадок (якщо такий згадано в тексті, або ж використовується параметр «Всеукраїнський рівень»).
15) Спікери, які говорили про корупцію.
Це дослідження стало можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID).
Контролюй свою комунікацію!